Оподаткування франчайзингу

1/1

Згідно з договором комерційної концесії (франчайзингу) франчайзі платить франчайзеру плату за використання комплексу прав інтелектуальної власності останнього (у практиці такі платежі називають роялті). Природно, що франчайзі відносить роялті до своїх витрат і зменшує оподатковуваний прибуток. Однак відсутність державної реєстрації договору комерційної концесії може спричинити зняття таких платежів з витрат податковими органами. У чому ж тут виникає основна складність?

Договір комерційної концесії підлягає обов'язковій державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця (франчайзера) - ч.2 ст.1118 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), п.2 ст.367 Господарського кодексу України (далі ГКУ). Якщо ж правоволоділець - нерезидент, тоді цю реєстрацію здійснює орган, який зареєстрував користувача (франчайзі). Мова йде про державних реєстраторів, які зареєстрували юридичну особу або ФОП - франчайзера або франчайзі. Однак у всіх випадках реєстратори відмовляються здійснювати реєстрацію договорів комерційної концесії. Вони посилаються на те, що в їхньому профільному законодавстві не закріплено обов'язку реєструвати такі договори, крім того, не визначено порядок такої реєстрації. Які при цьому правові наслідки відсутності державної реєстрації договору комерційної концесії і як це впливає на оподаткування платежів за таким договором?

Знову звернімося до законодавства. Ч.4 ст.1118 ЦКУ та ч.3 ст.367 ЦКУ визначають такий правовий наслідок відсутності державної реєстрації договору комерційної концесії: "У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації". Податкові органи вважають себе третіми особами по відношенню до такого договору. Крім того, ч.1 ст.210 і ст.640 ЦКУ кажуть, що договір, який підлягає обов'язковій державній реєстрації, вважається укладеним тільки з моменту державної реєстрації. І далі логіка податкових органів така: немає зареєстрованого договору комерційної концесії - значить, такий договір не вважається укладеним, тому посилатися на нього перед податковими органами сторони не можуть. При цьому права інтелектуальної власності можуть надаватися в користування лише на підставах, передбачених законодавством. Немає підстави - права не вважаються наданими. Відповідно, платежі на виконання такого не укладеного договору, за не надані права, - не можуть бути включені до складу витрат користувача (франчайзі).

Це фрагмент статті "Оподаткування франчайзингу", продовження Ви можете знайти в журналі "Ідеї Бізнесу ФРАНЧАЙЗИНГ" 8/2013